Ст. 233 Кодексу законів про працю України встановлює строки звернення за вирішенням трудових спорів до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.   

   Зазначені строки є спеціальними строками позовної давності. Ст. 256 Цивільного кодексу України визначає  позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У свою чергу, відповідно до ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

  Якщо ст. 257 ЦК України встановлює загальний для цивільно-правових відносин строк позовної давності у три роки, то ст. 233 КЗпП України запроваджує для звернення до суду щодо твирішення трудових спорів максимально скорочені строки, а саме:

для працівників у спорах про звільнення - місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки;

для працівників у інших трудових спорах -  тримісячний строк з дня, коли працівника дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права;

для  власника або уповноваженого ним органу у спорах про стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації – один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

  У свою чергу, ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України також встановлює місячний строк для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

  Для оскарження до суду рішення комісії по трудових спорах (КТС) працівником чи роботодавцем ст. 228 КЗпП України встановлює десятиденний строк з дня вручення позивачу виписки з протоколу засідання комісії чи його копії.

  Зазначені строки звернення до суду застосовуються виключно щодо спорів, які за своєю юридичною природою належать до трудового права. Якщо ж відносини між сторонами спору є цивільно-правовими, застосовуються строки позовної давності, встановлені Цивільним кодексом України.   

  Кодекс законів про працю України встановлює також категорію спорів, з позовом про вирішення яких працівник може звернутися до суду без обмеження будь-яким строком – це спори про стягнення належної працівнику заробітної плати.

  Норми КЗпП України щодо строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів неодноразово ставали предметом офіційного тлумачення Конституційним Судом України. Так, Рішенням від 22.02. 2012 р, № 4-рп/2012  щодо офіційного тлумачення положень ст.. 233 КЗпП України, Конституційний Суд роз’яснив що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що роботодавець, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

  При цьому єдиний суд конституційної юрисдикції виходив з того, що право особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу гарантується ст. 16 ЦК України, який встановлює відшкодування моральної (немайнової) шкоди як один із способів захисту цивільних прав та інтересів (ст. 16).

  Інше Рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 стосується права працівника на судовий захист у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці. При винесенні цього Рішення Конституційний Суд виходив з того, що відповідно до ст. 43 та ст. 55 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю працівник може захистити в суді. У свою чергу реалізація права на судовий захист невід'ємно пов'язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого порушеного права.  

  Відтак Конституційний Суд України дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

  У іншому Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 положенням ст. 233 КЗпП надане додаткове офіційне тлумачення,  відповідно до якого у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

  При цьому Конституційний Суд України зазначив, що при розгляді в позовному провадженні трудового спору про стягнення належної працівникові заробітної плати не можуть бути застосовані  строкові обмеження для звернення до суду щодо вимог про стягнення будь-яких виплат, що входять до структури заробітної плати, і зняття вказаних обмежень не пов’язане з фактом нарахування чи ненарахування роботодавцем спірних виплат.

  Пропущення місячного  чи тримісячного строку звернення до суду  без поважних причин є підставою для відмови у позові.  За загальним правилом, встановленим ст. 73 Цивільного процесуального кодексу України, суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

  Тобто для судового захисту порушеного права у випадку пропущення процесуального строку  необхідно, щоб позивач заявив клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду, і щоб суд визнав строк пропущеним з поважних причин та поновив його. Клопотання  про поновлення  пропущеного строку подається до суду одночасно з позовною заявою. В прохальній частині самої позовної заяви доцільно зазначити прохання про поновлення пропущеного строку.

  Говорячи про оскарження рішення комісії по трудових спорах, КЗпП України зазначає, що  пропуск десятиденного строку оскарження не є підставою відмови у прийнятті заяви. Визнавши причини пропуску поважними, суд може поновити цей строк і розглянути спір по суті. В разі коли пропущений строк не буде поновлено, заява не розглядається, і залишається в силі рішення комісії по трудових спорах (ст. 228).

  Роз’яснюючи законодавчі норми щодо пропущення та поновлення строків звернення до суду, постанова Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» наголошує, що суд у кожному випадку зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. 

  Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, вказана постанова Пленуму зобов’язує  суди з'ясовувати не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи, права і обов'язки сторін. При пропуску десятиденного строку оскарження рішення КТС без поважних причин необхідності у з'ясуванні інших обставин справи не має.

  Підсумовуючи викладене, при зверненні до суду для вирішення трудового спору позивачу необхідно:

1. Пересвідчитись, що спір за юридичним характером належить до категорії трудових, а відповідні відносини регулюються КЗпП України чи іншими актами трудового законодавства;

2. Встановити, які строки звернення до суду застосовуються до позовних вимог (при цьому до різних вимог можуть застосовуватись різні строки, наприклад до вимоги про поновлення на посаді – місячний строк, а до вимоги про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди – тримісячний).

3. У випадку пропущення строку звернення до суду додати до позовної заяви клопотання про його поновлення, навівши докази поважності причин пропущення.

І.Дадак,спеціаліст 1 категорії Жидачівського районного управління юстиції